Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей

Психологічна просвіта батьків

ЧОМУ ВИНИКАЮТЬ ДИТЯЧІ КАПРИЗИ І ЯК ЇХ ПОЗБУТИСЯ?

- Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою – мовою гри.

 - Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.

 - Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідовністю, то капризів не уникнути.

 - Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте їй зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину.

 - Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі.

 - Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині – це даремно. Сварка не має змісту, биття ще більше її розбурхають.

 - Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», залишайтеся і далі з такою ж  думкою.

 - Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне – взяти її за руку й повести.

 - Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що Ви однаково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде поводитися погано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття провини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.

 

ЯК І В ЩО ГРАТИ З МАЛЮКОМ

   

     Грайте з дитиною!  Через вас він навчиться грати з іграшками, у всякі розумні й серйозні ігри. Якщо ви з дитиною граєте, вона одержує повідомлення: «мамі (татові) із мною цікаво», і, відповідно, підвищується його самооцінка й розвивається любов до гри. Я не знаю іншого способу добре довідатися своє чадо, розкрити його інтереси, крім як через гру.          

    Самий головний принцип в іграх з дитиною: грати потрібно із задоволенням. Коли маля бачить, що батько грає з ним неохоче, він думає, що «це не дуже цікаво, раз мама (тато) не любить грати», або ще гірше «напевно, зі мною грати нецікаво». Але це адже зовсім не те, чого нам хотілося б!          

    Другий принцип: не треба бути занудою. Якщо маля побудує щось неуявне й скаже, що це кран, не поправляйте його. Побудуйте другий кран і захоплено говорите, що тепер у вас 2 крани, тоді дитина сам розбереться, якої кран повинен бути. Якщо в будинку з'являється нова гра, і дитина хоче в неї пограти не так, як написано в інструкції, дозвольте йому грати по-своєму, якщо, звичайно, він не прагне неї зламати (але це вже не гра).        

    Третій принцип: фантазуйте. Коли ви задаєте дитині елементарні, але дуже важливі питання, воно не завжди хоче відповідати (адже вам всі й так відомо - маля це знає). А от коли плюшевий звір вашим голосом розпитує: «Як тебе звати? Скільки тобі років? Де ти живеш?» - дитя із задоволенням розповість про себе.        

   Четвертий принцип:  хваліть дитину, коли вона  цього заслужила. Інтерес до розвиваючих ігор, конструкторам спочатку проходить етап «ах, який я молодець, я зробив це, спробую ще зробити це, і мамі подобається, вона навіть ляскає мені». Стимулюйте його інтерес.         

    П'ятий принцип:  учіть  дитину фантазувати. Дуже багато творчого потенціалу криється в простому ліпленню. Дитина піднесена тим, що з якогось шматка пластиліну можна зробити собаку, а із собаки гриб і т.п. Малювання - теж привід навчити малюка фантазувати. Запитаєте його, що він малює. Якщо він не зможе відповісти, запропонуєте свою версію.         

    Шостий принцип:  немає ігор тільки для дівчинок або тільки для хлопчиків. Усякі ігри повинні бути в маляти: і ляльки, і машинки, і конструктори, і т.д. Не можна, допустимо, обмежувати хлопчика технікою. Адже лялька дозволяє дитині ідентифікувати себе з нею. От лялька їде на машині,  от лялька хоче спати, купатися...          

    Сьомий принцип:  дайте дитині те, що його цікавить найбільше. Ну, наприклад, дитя хоче грати тільки в машинки. Поговорите з ним про те, якими вони бувають, куди на них можна поїхати - нехай в іграх фігурує його захоплення, нехай він довідається про нього якнайбільше.    

    Восьмий принцип:  іграшки треба акуратно зберігати. Краще до 4-5 років допомагати маляті збирати іграшки, чим допустити ситуацію, коли він, заглядаючи у свою захаращену шафу, зовсім втратить бажання грати. Авторські ігри краще зберігати так, як просять автори. Нікітін, допустимо, рекомендує класти ігри для маленьких на видному, але не зовсім доступному місці, а ігри для більших свідомих дитинок тримати в особливій шухлядці, у шафі. Прості ігри й іграшки повинні просто акуратно лежати на своїх місцях.          

    Дев'ятий принцип:  частіше проводите ревізію. Ви зауважуєте, що таке-те гра чаду дається зовсім легко й він нею зовсім не цікавиться. Виходить, її настав час вилучити (віддати друзям, у яких є молодші діти). Або ви купили гру, а вона у вас не йде, занадто складна для дитини. Заберіть неї в таке місце, куди маля заглядає, але досить рідко. У якийсь момент вона виявиться йому під силу.       

    Десятий принцип:  розмаїтість ігор. Звичайно, у дитини повинні бути ігри,  які розвивають його. Важливо все: і музика, і мистецтво, і математика, і мова, і географія. Познайомте дитини з невідомими йому поняттями. Самі подумайте, які здатності ви хотіли б у нього розвити. Памятайте тільки, що треба враховувати вікові особливості маляка. Не треба вішати на стіну географічну карту, якщо вашій дитині поки цікаво тільки зняти її зі стіни, але ніяк не розглядати. Не нав'язуєте те, що йому не подобається.         

    Важливе питання:  самостійна гра. Не квапитеся й не переживайте, якщо ваше маля не дуже любить грати сам. По-перше, він просто хоче побути із вами. По-друге, грати одному часом не дуже-те цікаво. Знайте, якщо ви вчите малюка гратися, він обов'язково навчиться гратися й без вас. І досить буде просто похвалити або час від часу підказати, підкинути ідею, як розвити ту або іншу гру.

 

 

  БЕРЕЖІТЬ ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ`Я ДИТИНИ

 
1. Створіть удома спокійну, дружню атмосферу. У разі необхідності робіть дитині зауваження коректно, не підвищуючи тону.
2. Будуйте стосунки з дитиною на основі взаємоповаги і взаєморозуміння. Прислухайтеся до думки дитини, надавайте їй змогу вільно висловлюватися.
3. Встановіть чіткі вимоги до дитини і будьте послідовними, вимагаючи їх виконання.
4. Будьте терплячими стосовно дитини. Контролюйте власні негативні емоції.
5. Заохочуйте допитливість дитини, збагачуйте розвивальне предметно - ігрове середовище сюжетними іграшками, книгами, настільними іграми тощо. Виділіть для дитини, по можливості, окрему  кімнату або створіть їй  власний  дитячий куточок у загальній кімнаті.
6. Поважайте дитину, вірте в її можливості, створюйте умови для її всебічного розвитку. Разом з дитиною відвідуйте дитячі вистави в театрі, переглядайте розвивальні телепередачі, читайте художню літературу. Обов'язково обговорюйте, аналізуйте отриману дитиною інформацію.
7. Розвивайте в дитини впевненість у собі, активність, адекватну самооцінку. Хваліть дитину. Не залишайте непоміченою дію,що її дитина зробила самостійно, доклавши певних зусиль.
 
 
Що означає звичка гризти нігті?
 
- У більшості випадків звичка гризти нігті виникає через внутрішнє напруження і душевного дискомфорту і є як би механізмом, за допомогою якого дитина намагається позбутися від внутрішнього протиріччя.
 - Це - спроба позбутися від прихованої агресії через задоволення і заспокоєння, які і дає дитині звичка гризти нігті. Робити йому зауваження або стукати по пальцях недостатньо (це може і нашкодити), необхідно розібратися у внутрішніх проблемах дитини.
  • Перше. Дізнатися, коли це почалося. Можливо, поштовхом послужили ті випадки, коли ви були з ним дуже суворі або жорстокі, надміру вимогливі або, з його точки зору, несправедливі. Можливо, причина - ревнощі, яка вплинула на стосунки між батьком, дитиною, братиком і сестрами. Причин може бути безліч, тому в першу чергу необхідно зняти напругу у  малюка, і викликати у нього більше життєрадісних емоцій.
  • Друге. Цей факт може бути поверненням до ще більш раннього моменту в житті дитини. Це означає, що батьки мало звертають уваги на дорослішання дитини, на його потребу рости і бути старше. У такому випадку потрібно звернути увагу на успіхи, проявити любов і схвалення. Без сумніву, дитині необхідні наша допомога і підтримка у виконанні ним «дорослих» обов'язків.
-  Батькам доведеться відмовитися від надмірної агресії, тиску, погроз і докорів - це найкращий спосіб позбавити дитину від звички гризти нігті.
 
 
 
 
ДИТИНА НЕ МОЖЕ ЗАПАМ`ЯТАТИ, ДЕ "ЛІВО", А ДЕ "ПРАВО"
 
   Уявлення про те, що у нього є права частина тіла і ліва частина тіла, вперше з'являється у дитини приблизно у віці двох-трьох років. Але це тільки подання, а ось називати все словами малюк ще не може. Тільки до шести років (майте на увазі, що всі діти різні) дитина може говорити: «Моя права рука», «Моя ліва нога» і так далі. Це не що інше, як уміння орієнтуватися в просторі, і воно дуже важливо для розвитку дитячого мислення й мови.
   Для того щоб розвивати в дитини розуміння понять «право-ліво», можете користуватися всілякими прийомами. Наприклад, роблячи ранкову гімнастику, під час промовляння вправ для дитини, весь час повторюйте: «Права рука, ліва рука, права нога, ліва нога, повернулись направо, тепер наліво». Придумайте орієнтир, за яким дитина буде без праці розуміти, де, наприклад, права рука. Орієнтир повинен бути у дитини завжди, тому в дівчинки це може бути браслетик, у хлопчика - дитячі годинник на руці. Тепер методом виключення він буде визначати, що та рука, на якій немає годин або браслета, - ліва.
    Пограйте з дитиною в цікаву гру, для якої вам знадобиться тільки листочок в клітинку і олівець. Від якоїсь певної точки дитина буде малювати «доріжку» по вашій команді: одна клітинка вліво, дві клітинки вправо, одна клітинка вгору, три клітинки ліворуч і так далі. Важливо, щоб дитина могла визначити не тільки свою праву або ліву руку, а й право-ліво свого співрозмовника. Тут вам може допомогти саме звичайне дзеркало, за допомогою якого ви і зможете пояснити дитині, чому зображення виходить перевернутим. Але це буде другий етап навчання, а поки освоюйте початковий рівень і не сваріть дитину, якщо у нього щось не виходить.

 

 
10 ПОРАД: ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ВЕРЕДУЄ
 
   Ніщо так не виводить нас з себе, як дитячі капризи і ниття. Це неможливо терпіти вдома, а особливо на вулиці, коли дитина вередує, а ти йдеш і ловиш докірливі погляди перехожих. І все це свідчить про те, які ми погані батьки. Діти прекрасно знають, що капризами вони можуть добитися всього, - це безпрограшний варіант. Дуже важко встояти і не піти на поводу у дитини. 
  Ось десять порад, як відучити дитину вередувати і маніпулювати нами за допомогою істерик і сліз.
1. Коли дитина починає вередувати, зберігайте спокій. Якщо раптом дитина починає вередувати в людному місці, просто спокійно виводьте його додому. Сенс: не вмієш себе вести - сиди вдома. Головне, коротко і ясно пояснити дитині, що він не правий, без істерики.
2. Дотримуйтесь спокійний тон, тоді й дитина буде спокійніше.
3. Давайте дитині якусь роботу по дому, робіть її разом, тоді дитина буде відчувати відповідальність, - так вона відчує свою важливість і їй не доведеться домагатися цієї важливості капризами. Дайте дитині відчути власну значущість і зрозуміти що вона дуже потрібна вам, і може принести користь оточуючим.
4. Ніколи не передражнюйте дитину  своїми насмішками, - так ви псуєте ваші стосунки з дитиною і наносите психологічну травму.
5. Якщо дитина вередує в будинку, просто не звертайте уваги, - не говоріть з нею, навіть не дивіться в її сторону зі злістю, повністю ігноруйте. Постарайтеся зберігати байдужий вираз обличчя, навіть не хмуртесь, інакше дитина зрозуміє, що ви звертаєте увагу і продовжить вередувати.
6. Заздалегідь поясніть дитині, якщо вона буде вередувати, то за цим завжди буде слідувати відмову.
7. Ніколи не лякайте дитину: "Ось прийдемо додому, отримаєш ременя" або "Ти всім нам вечір зіпсував". Ні в якому разі!
8. Головне, налаштуйтеся на позитив, і вірте що дитина виправиться. Дітям необхідно знати, що їхні батьки вірять в них. Помічайте навіть самі маленькі перемоги дитини і зміни на краще.
9. Не сперечайтеся з дитиною - поважайте себе. І вона навчиться поважати вас.
10. Не торгуйтеся з дитиною, будьте послідовні.
    Дотримуйтеся цих простих десяти правил і все у вас вийде. Головне, цим ви принесете користь своєї дитині.
 
 
Темперамент  дітей
   Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінік, флегматик, меланхолік, холерик. У чистому вигляді жоден з типів не зустрічається. Частіше за все в дитині переважає якийсь один тип.
   Отже, дитина-сангвінік.  Як правило, це начебто розсіяний, легковажний, несерйозний, швидкий в рухах, плаксивий, але такий, що швидко заспокоюється та починає радіти, малюк. Сангвініки відносяться до тих дітей, які і сміються із сльозами на очах. Вони швидко відволікаються від ігор і інших справ, не можуть бути довго зосередженими на чому-небудь. Бути «непостійним» не порок, а властивість цього темпераменту дітей дошкільного віку. Вихователі в дитячих садах називають таких дітей «неуважними», «поверхневими», «легковажними». Але хочемо все ж таки утішити батьків тим, що діти, що мають переважно цей темперамент, є скрізь загальними улюбленцями. Тому що вони − «діти у собі», дійсно, справжнісінькі безпосередні малюки, і це привертає до них наші серця.
    Діти-меланхоліки люблять вишукувати темні, затишні місця для роздумів. Їх можна випадково знайти під софою, між шафою й дверима, іноді навіть у шафі. У їх діях багато таємничого. Ці явища витікають з їх багатою, особливого внутрішнього світу. У своїх власних думках меланхоліки самі грають велику роль: то вони принцеси, то жебраки, то герої. Коли такі діти не грають, вони найчастіше бувають сумними, не в настрої. Часто хлоп'ята цього темпераменту розсудливі і поводяться як дорослі. Вони люблять слухати казки, читати сумні історії. Їм властивий раптовий перехід до сміху і веселості. Вони можуть бути відкриті і щиросерді, але все таки нерідко замикаються в собі. Характерно для меланхоліків мати шкідливі звички - смоктати великий палець, крутити волосся, гризти нігті. Воля у меланхоліків слабка. Засипають вони довго, важко, тому що в ліжку прагнуть роздумувати і придумувати «історії» (вголос або про себе). Меланхоліки − ніжні діти, що вимагають багато батьківської турботи і люблячого розуміння. Дбайливість і увага потрібні їм як хліб. Увечері вони повинні відходити до сну з радісними, гармонійними думками і відчуттями. Корисними для меланхоліків є трудові доручення, здорові фізичні рухи.
Діти-холерики − це так звані бунтуючі малюки, яких часто можна бачити в гніві. Вони знають, чого хочуть, і завжди прагнуть будь-якими (хай недозволеними) способами досягти своїх цілей. Діти цього темпераменту не так вже часто зустрічаються, можливо, на щастя? Але повернемося до суті питання. Обдумувати, планувати вони не вміють і часто впадають в такій, повторюваний, гнів, у якому не пам'ятають самі себе. Проте на інший день такі діти можуть бути тихими і «прирученими». Холеричний темперамент вимагає багато-багато терпіння і глибокого розуміння дитячої душі, причому практичного розуміння. Дуже важливо всім нам, дорослим, не втрачати самовладання побачивши дитину, що буйствує. Найголовніше − протиставити гніву спокій і холоднокровність, у жодному випадку не хви-люватися і не діяти в такому стані. Холерикам завжди потрібно давати можливість розвивати свої сили: трудитися, будувати, грати, малювати, якщо хоче, − іншими словами, діяти, щоб їх енергія знаходила вихід у потрібному напрямі. Маленькі холерики повинні мати свій простір, де вони могли б вільно рухатися, стрибати, носи-тися, валятися. Вони у вузькій кімнаті нестерпні. Холеричні діти дошкільного віку хотіли б тримати себе в руках, але оскільки в їх віці ще не дозріла сила, яка стримує і направляє волю, вони справедливо чекають від дорослих енергійної, але розуміючої поведінки. Душа дитини, особливо холерика, не виносить насмішок й іронії. І навпаки, делікатний гумор сприймається ними з вдячністю.
   Які ж, нарешті, діти-флегматики?  Спочатку ось про що. Часто зустрічається упередження проти флегматичного темпераменту. Батьки часто бувають ображені, коли лікар або педагог говорить, що їх дитина−флегматик. Це забобон! Звичайно, як у кожного темпераменту, тут є свої небезпеки. Наприклад, дитина-меланхолік часто розглядається як вундеркінд. Але його схильність до смутку, його егоїзм і боязкість повинні розглядатися приблизно також, як байдужість і сонливість флегматика. У вихованні флегматика потрібна розумність: його не треба дуже рано відправляти спати, не давати довго спати вдень. Для нього добре, коли він не дуже тепло одягнений і укритий. Не потрібно дозволяти йому довго сидіти за сніданком. Треба час від часу грати разом з флегматиком. Не тільки для дитини-флегматика, але і для дорослого-флегматика альфою і омегою виховання і самовиховання є наступне: будити інтереси і поширювати їх на всі області життя.
      Звичайно, в житті все складніше. Рідко зустрічаються діти з яскраво вираженим типом темпераменту. Частіше в одній дитині є елементи і сангвініка, і меланхоліка... Але всі діти незалежно від типу темпераменту потребують розуміння й уваги з боку дорослих у своєму вихованні та розвитку.
 
 
 
 
Вікові кризи дитини        
    При словах "вікова криза" найчастіше згадується словосполучення "40 років". Про вікові кризи в дошкільнят говорять набагато менше, і найчастіше батьки просто сприймають поведінку маляти як хандру, котру ще століття тому лікували різкою чи ремінцем. Але не поспішайте хапатися за історично випробувані ліки: не все так просто, однак і не все так страшно, як вам здається...         
      Всі батьки, бабусі, дідусі знають з власного досвіду, що таке дитяча криза 1 року, 3 років, 7 років. Безпосередність, імпульсивність, яскрава емоційність, надмірна активність і допитливість характеризують дошкільня. Ці риси, які в дорослих уже давно пішли в минуле, викликають постійне бажання здійснити на дитину виховний вплив.      
     Але щоб цей "виховний вплив" пішов на користь і вам, і дитині, необхідно не просто наполягати на своєму дорослому рішенні, а розуміти природу дитячої психіки й закономірності її розвитку. Видатний психолог Л.С.Виготський писав "Розвиток дитини - це не що інше, як постійний перехід від одного вікового щабля до іншого, пов'язаний зі зміною й розбудовою особистості дитини..."  Отже, кризи чергуються зі стабільними періодами розвитку. 
  Спокійні періоди розвитку дошкільняти:
- від народження до року; 
- від року до трьох років;
 від 3 до 7 років.
   Кожен стабільний період завершується кризою розвитку. Навіщо ж вони потрібні, ці кризи?  Справа в тому, що до кінця кожного стабільного періоду в дитини повинна сформуватися певна риса, яка дозволить малюку повноцінно розвиватися в наступній стадії. Ця риса необхідна для подальшого нормального психічного розвитку дитини. Якщо ця риса не сформується (або формується неналежним чином), то особистісний розвиток гальмується й веде до виникнення комплексів і небажаних рис характеру дитини (які виявляться значно пізніше).        
    Отже, що це за риси:
- до кінця першого року життя формується "базова довіра", тобто дитина відчуває довіру до матері, до світу, відчуття "я гарна, мама гарна, світ гарний". Ця риса дозволяє дитині активно й без побоювання освоювати навколишній простір, коли вона починає ходити. Це означає, що дитина психологічно дозріла для того, щоб активно "перевіряти на зуб" усе, що попадає в її поле зору. Для неї все добре, вона не має відчуття небезпеки, тому часто залазить туди, куди не треба (або небезпечно) і ніякі угоди й заборони мами її не зупиняють. Криза 1 року починається, коли дитина постійно тікає, не слухається, скрізь лізе, все хапає й т.д.
 - до третього року життя в дитини формується "самостійність", тобто здатність здійснювати дії самостійно, без мами.  І це знамените "я сама" припадає саме на 3-річний вік. Ця риса дозволяє дитині активно відстоювати свою позицію, право на свою думку. Дитина вимагає поваги до себе як до рівної. Це викликає хвилю обурення в батьків, оскільки 3-річну дитину ще важко назвати дорослою, і давати їй повну свободу дій та самостійність не завжди можливо. 
   - до 6-7 років у дитини формується "ініціативність", тобто здатність фантазувати, вигадувати щось своє, пропонувати своє рішення й діяти в цьому напрямку для реалізації своїх задумів. По-іншому ініціативність проявляється в пізнавальній активності, тобто в бажанні дізнаватися щось нове. Криза починається, коли маля йде в школу і якщо в нього не сформувався пізнавальний інтерес. Доводиться виконувати нудні (для деяких), складні, незрозумілі, непотрібні завдання, гра закінчилася.        
    Батьки дивуються, чому з дитиною відбуваються такі зміни. Насправді в дітей просто з'являються нові потреби, а старі форми задоволення цих потреб заважають дитині й перестають її влаштовувати. Дитина готова переходити на новий рівень відносин, але часто буває, що не готові батьки, які всіляко стримують дитину на попередньому етапі відносин. Тому кризи розвитку - це не причина негативного й бунтарського поводження дитини, це тільки прояви й симптом того, що дитина дорослішає, а батьки не готові підлаштовуватися під нові потреби свого чада.
 

 

Емоційне неблагополуччя та його причини

Під емоційним неблагополуччям розуміється негативне самопочуття дитини, яке спричиняється багатьма чинниками. Головним постає незадоволеність  малюка спілкуванням із дорослими, насамперед із батьками та однолітками. Недолік тепла, пещення, розлад між членами родини, відсутність тісних емоційних контактів з близькими людьми призводять до формування у дитини тривожно - песимістичних особистісних очікувань. Їх характеризує невпевненість малюка, почуття незахищеності, іноді страх у зв'язку із прогнозованим негативним ставленням дорослого. Таке ставлення дорослого провокує в дитини впертість, небажання підкорятись вимогам.

Порушення поведінки дітей:

Агресивність - задиркуватий, часто свариться з дітьми, мучить оточуючих, ображає їх, неслухняний, прискіпливий, постійно висуває батькам свої вимоги, провокує їх, ревнує до братів і сестер, скаржиться, що його не люблять, свариться з однолітками чим викликає гнів інших дітей, невгамовний, буйний, поводиться як тиран - схильний до нападів агресії, занадто багато розмовляє, ламає свої іграшки, речі.

Надактивний - перебуває у постійному русі, метушливий, багато розмовляє, говорить нісенітниці, спить не спокійно, нервово обкушує нігті, не вміє чекати, відокремлений.

Сором'язливий -не любить самітність, приховує свої почуття, намагається триматися в тіні, не бере участі в грубих іграх, воліє йти далеко від домівки, полохливий, нетовариський.

Боязкий - схильний до головного болю, болю в животі, легко виникає блювота, страх перед дитячим садком, легко погоджується, що винуватий, скаржиться на те, що його не люблять, порушення сну - не хоче спати на самоті,  боїться вночі, складно заучує матеріал, легко відволікається.